Річниця аварії в Чорнобилі: ТОП-7 найбільших радіаційних катастроф


Опубликованно 08.05.2018 17:00

Річниця аварії в Чорнобилі: ТОП-7 найбільших радіаційних катастроф

Згідно з Міжнародною шкалою ядерних подій, що всі ядерні інциденти оцінюються за 8-рівневої системи. Дві аварії оцінені за 7 рівнем - Чорнобиль і Фукусіма. По шостому - Киштимська аварія.7 рівень. Чорнобильська аварія Приблизно в 1:24 26 квітня 1986 року на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблока частково обвалилася, при цьому загинули 2 людини - оператор ГЦН (головний циркуляційний насос) Валерій Ходемчук (тіло не знайдено, завалене під уламками двох 130-тонних барабан-сепараторів) і співробітник пусконалагоджувального підприємства Володимир Шашенок (помер від перелому хребта та численних опіків в 6:00 в Прип'ятської МСЧ, вранці 26-го квітня).

У різних приміщеннях і на даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони розплавилися. Суміш з розплавленого металу, піску, бетону і фрагментів палива розтеклася по подреакторным приміщень. В результаті аварії стався викид в навколишнє середовище радіоактивних речовин, у тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів), цезію-134 (період напіврозпаду 2 роки), цезію-137 (період напіврозпаду 33 роки), стронцію-90 (період напіврозпаду 28 років). Найбільші дози отримали приблизно 1000 чоловік, що знаходилися поруч з реактором в момент вибуху і брали участь в аварійних роботах в перші дні після нього. Ці дози варіювалися від 2 до 20 грей (Гр) і в ряді випадків виявилися смертельними.

Було зареєстровано 134 випадки гострої променевої хвороби серед людей, що виконували аварійні роботи на четвертому блоці. У багатьох випадках променева хвороба ускладнювалася променевими опіками шкіри, викликаними ?-випромінюванням. Протягом 1986 року від променевої хвороби померло 28 людей. Ще дві людини загинуло під час аварії з причин, не пов'язаних з радіацією, і один помер, імовірно, від коронарного тромбозу. Протягом 1987-2004 роки померло ще 19 осіб, проте їх смерть не обов'язково була викликана перенесеної променевою хворобою. Несвоєчасність, неповнота і суперечливість офіційної інформації про катастрофу породили безліч незалежних інтерпретацій. Іноді жертвами трагедії вважають не тільки громадян, які померли відразу після аварії, але і жителів прилеглих областей, які вийшли на першотравневу демонстрацію, не знаючи про аварію. При такому підрахунку, чорнобильська катастрофа значно перевершує атомне бомбардування Хіросіми за кількістю постраждалих.

В результаті аварії з сільськогосподарського обороту було виведено близько 5 млн га земель, довкола АЕС створена 30-кілометрова зона відчуження, знищені і поховані (закопані важкою технікою) сотні дрібних населених пунктів. Великі площі забруднених територій залишалися за межами 30-кілометрової зони, і починаючи з 1990-х років проводилося поступове відселення населених пунктів Поліського району, в яких доаварійний рівень забруднення радіонуклідами перевищував встановлені законом норми. Так, до 1996 року були остаточно відселено смт. Поліське, смт. Вільча, с. Діброва, с. Новий Світ та багато інших. З 1997 року ця територія увійшла до складу чорнобильської зони, була передана під управління МНС і включена в охоронний периметр.

Зона відчуження Чорнобильської АЕС — заборонена для вільного доступу територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Чорнобильська зона включає в себе північ Іванківського району Київської області, де розташовані безпосередньо електростанція, міста Чорнобиль та Прип'ять, північ Поліського району Київської області ( в тому числі смт. Поліське та смт. Вільча), а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю. 7 рівень. Фукусіма Землетрус 11 березня 2011 року було причиною втрати зовнішнього енергопостачання. Після цього, як і належало, були запущені дизель-генератори, але їх робота порушилася прийшли цунамі. Накладення двох катастрофічних подій ще більше посилило і без того складну ситуацію на АЕС.

Станція не витримала впливу стихій, з причини того, що була побудована ще в 1970 році. З-за відсутності охолодження сталося розплавлення активної зони реактора. При цьому утворювався радіоактивний пар, який персонал вимушено скидав в атмосферу. А вибух виділився при цьому водню показав, що на станції не було коштів на його контролю і придушення, або їх було недостатньо. Всі три працювали до аварії енергоблоку залишилися без достатнього охолодження, наслідком цього стало зниження рівня теплоносія, а створюване утворюється парою тиск, стало різко підвищуватися. Катастрофічний розвиток подій почало розвиватися з енергоблоку №1. Персонал, для того, щоб уникнути пошкодження реактора високим тиском, став скидати пар спочатку в гермооболонку, а це призвело до того, що в ній тиск збільшився більш ніж в два рази. Тепер же, щоб зберегти гермооболонку, пар стали скидати в атмосферу. Але при цьому, водень, який утворився внаслідок оголення палива і окислення оболонки тепловиділяючих елементів, виготовленої з цирконію, проник в оббудування реакторного відділення.

Висока температура і концентрація пари призвели до подальшого вибуху водню в першому енергоблоці АЕС. Ця подія відбулася на наступний після землетрусу день, 12 березня вранці о 6:36 за всесвітнім координованим часом (UTC). Наслідком вибуху, було руйнування частини бетонних конструкцій, при цьому, корпус реактора не був пошкоджений, була пошкоджена тільки зовнішня залізобетонна оболонка. Відразу після вибуху сталося сильне підвищення рівня радіації, яка досягла понад 1000 мкЗв/год, але через кілька годин, рівень радіації впав до 70,5 мкЗв/год.

На наступний день, на АЕС «Фукусіма-1» почалися проблеми з блоком № 3. У нього виявилася пошкодженою система аварійного охолодження, яка повинна була підключитися при зниженні рівня теплоносія нижче заданого. Так само, попередні дані говорили, що тепловиділяючі елементи частково оголилися, тому знову виникла загроза вибуху водню. Розпочався контрольований скидання пари з гермооболонки, для зниження тиску. Так як не було можливості охолодження реактора блоку №3 в нього, теж, почали закачування морської води. Однак, вжиті заходи не допомогли уникнути вибуху на третьому енергоблоці. Вранці 14 березня на цьому блоці прогримів вибух аналогічний вибуху на першому енергоблоці. При цьому і корпус реактора, і гермооболочка не постраждали.

На цьому біди АЕС не закінчилися. Наступного ранку пролунав вибух і на другому енергоблоці, результатом якого був вихід з ладу блоку для конденсації пари, що виходить з реактора при аваріях. Так само, можливо, була пошкоджена гермооболочка. В цей же час пролунав вибух у сховищі відпрацьованого ядерного палива на блоці №4, але пожежу вдалося загасити за 2 години. Персонал зі станції, з-за підвищеного рівня радіації, довелося евакуювати, залишилося лише 50 інженерів.

У результаті всіх цих інцидентів на АЕС «Фукусіма-1» виник витік радіації, як по повітрю, так і по воді, тому владі довелося евакуювати населення із зони радіусом 20 км від станції. Крім того, в зоні відчуження людям було заборонено перебувати, а людям, які живуть у радіусі 30 км від станції, було настійно рекомендовано погодитися на евакуацію.

6 рівень. Киштимська аварія

«Киштимська аварія» — велика радіаційна техногенна аварія, що сталася 29 вересня 1957 року на хімкомбінаті «Маяк», розташованому в закритому місті «Челябінськ-40». Зараз це місто називається Озерськ. Аварія називається Киштимській зважаючи на те, що місто Озерськ був засекречений і був відсутній на картах до 1990 року. Киштим — найближче до нього місто. 29 вересня 1957 року в 16:22 з-за виходу з ладу системи охолодження стався вибух ємності об'ємом 300 кубічних метрів, де містилося близько 80 м3 високорадіоактивних ядерних відходів. Вибухом, оцінюваним в десятки тонн в тротиловому еквіваленті, ємність була зруйнована, бетонне перекриття товщиною 1 метр вагою 160 тонн відкинуто в сторону, в атмосферу було викинуто близько 20 млн кюрі радіоактивних речовин.

Частина радіоактивних речовин були підняті вибухом на висоту 1-2 км і утворили хмара, що складається з рідких і твердих аерозолів. Протягом 10-11 годин радіоактивні речовини випали протягом 300-350 км у північно-східному напрямку від місця вибуху (по напрямку вітру). В зоні радіаційного забруднення виявилася територія декількох підприємств комбінату “Маяк“, військове містечко, пожежна частина, колонія ув'язнених і далі територія площею 23000 кв. км. з населенням 270 000 чоловік у 217 населених пунктах трьох областей: Челябінській, Свердловській і Тюменській. Сам Челябінськ-40 не постраждав. 90 відсотків радіаційних забруднень випали на території ЗАТЕ (закритого адміністративно-територіального освіти хімкомбінату «Маяк»), а решта розсіялася далі.

В ході ліквідації наслідків аварії 23 села з найбільш забруднених районів з населенням від 10 до 12 тисяч осіб були відселені, а будівлі, майно і худобу знищені. Для запобігання розносу радіації в 1959 році рішенням уряду була утворена санітарно-захисна зона на найбільш забрудненій частині радіоактивного сліду, де всяка господарська діяльність була заборонена, а з 1968 року на цій території створено Східно-Уральський державний заповідник. Зараз зона зараження іменується Східно-Уральським радіоактивним слідом (ВУРС). Для ліквідації наслідків аварії залучались сотні тисяч військовослужбовців і цивільних осіб, які отримали значні дози опромінення. 5 рівень. Аварія на АЕС Три-Майл-Айленд

Аварія на АЕС Три-Майл-Айленд (англ. Three Mile Island accident) — одна з найбільших аварій в історії ядерної енергетики, що сталася 28 березня 1979 року на атомній станції Три-Майл-Айленд, розташованої на річці Саскуеханна, неподалік від Гаррисберга (Пенсільванія, США). До Чорнобильської аварії, що сталася через сім років, аварія на АЕС «Три-Майл Айленд» вважалася найбільшою в історії світової ядерної енергетики і досі вважається самої важкої ядерної аварії в США, в ході неї була серйозно пошкоджена активна зона реактора, частина ядерного палива розплавилася.

Аварія на АЕС “Три-Майл Айленд“ сталася через кілька днів після виходу в прокат кінофільму “Китайський синдром“, сюжет якого побудований навколо розслідування проблем з надійністю атомної електростанції, проведеного тележурналісткою і співробітником станції. В одному з епізодів показаний інцидент, дуже схожий на те, що насправді сталося на “Три-Майл Айленд“: оператор, введений в оману несправним датчиком, що відключає аварійну подачу води в активну зону і це ледь не призводить до її розплавлення (до «китайського синдрому»). За ще одним збігом, один з персонажів фільму говорить, що така аварія може призвести до евакуації людей з території «розміром з Пенсільванію». Хоча частково розплавилося ядерне паливо, воно не пропалило корпус реактора і радіоактивні речовини, в основному, залишилися всередині. За різними оцінками, радіоактивність благородних газів, викинутих в атмосферу становила від 2,5 до 13 мільйонів кюрі (480?1015 Бк), однак викид небезпечних нуклідів, таких як йод-131, був незначним. Територія станції також була забруднена радіоактивним водою, що витекла з першого контуру.

Було вирішено, що в евакуації населення, що мешкало поруч зі станцією немає необхідності, однак губернатор Пенсільванії порадив покинути пятимильную (8 км) зону вагітним жінкам і дітям дошкільного віку. Роботи з усунення наслідків аварії були розпочаті в серпні 1979 року і офіційно завершені в грудні 1993. Вони обійшлися в $975 млн. Була проведена дезактивація території станції, було вивантажене паливо з реактора. Однак, частина радіоактивної води вбралася в бетон захисної оболонки і цю радіоактивність практично неможливо видалити. Експлуатація іншого реактора станції (TMI-1) була відновлена в 1985 році. 5 рівень. Аварія на заводі “Червоне Сормово“

Радіаційна аварія сталася на заводі “Червоне Сормово“ 18 січня 1970 року при будівництві атомного підводного човна К-320 проекту 670 “Скат“. При будівництві атомного підводного човна К-320, коли вона перебувала на стапелі, стався несанкціонований запуск реактора, який пропрацював на позамежної потужності близько 15 секунд. При цьому відбулося значне радіоактивне зараження території цеху, в якому будувався корабель. В цеху знаходилося близько 1000 робітників.

Радіоактивного зараження місцевості вдалося уникнути через закритість цеху. У той день багато пішли додому, не отримавши необхідної дезактиваційний обробки та медичної допомоги. Шістьох постраждалих доставили в лікарню в Москву, троє з них померли через тиждень з діагнозом гостра променева хвороба, з решти взяли підписку про нерозголошення події на 25 років. Тільки на наступний день робітників почали відмивати спеціальними розчинами. У той же день 450 чоловік, дізнавшись про події, які звільнилися з заводу, іншим довелося взяти участь у ліквідації наслідків аварії.

Основні роботи з ліквідації аварії тривали до 24 квітня 1970 року. В них взяло участь більше тисячі чоловік. За участь у ліквідації аварії ніхто з них урядових нагород не отримав. До січня 2005 року з понад тисячі учасників в живих залишалося 380 осіб. З пільг вони мають лише невелику допомогу від обласної влади (330 рублів на місяць до 1 січня 2010 року, 750 рублів — з 1 січня 2010 року). Отримати більш високий статус як працівники підрозділів особливого ризику вони не можуть через відсутність закону. Новий власник заводу “Червоне Сормово“ де-юре ніякої відповідальності за сталися тоді аварію не несе. 5 рівень. Аварія в бухті Чажма Радіаційна аварія в бухті Чажма — аварія ядерної енергетичної установки на атомному підводному човні Тихоокеанського флоту, що потягла за собою людські жертви і радіоактивне зараження навколишнього середовища.

10 серпня 1985 року на АПЛ К-431 проекту 675, що знаходилася біля пірсу №2 судноремонтного заводу ВМФ в бухті Чажма (селище Шкотово-22) проводилася перезарядка активних зон реакторів. Роботи проводилися з порушеннями вимог ядерної безпеки і технології: використовувалися позаштатні підйомні пристосування. Реактор правого борту був перезаряжен нормально. При підйомі кришки реактора сталася некерована мимовільна ланцюгова реакція поділу ядер урану реактора лівого борту у момент проходження повз торпедного катера, який перевищив допустиму швидкість в порту. В результаті стався тепловий вибух реактора, загинуло 8 офіцерів і 2 матроса. У центрі вибуху рівень радіації, на думку вчених, становив 90 000 рентген на годину, що призвело до миттєвої смерті перебували там. На підводному човні почалася пожежа, який супроводжувався потужними викидами радіоактивного пилу і пари. На думку експерта Олексія Митюнина, вся активна частина реактора в результаті була викинута за межі човни. Очевидці, які гасили пожежу, розповідали про великих язиках полум'я і клубах бурого диму, який виривався з технологічного отвору в корпусі човна.

Відомо, що в результаті аварії постраждали 290 осіб. З них десять загинули в момент аварії, у десяти зафіксована гостра променева хвороба, у тридцяти дев'яти — променева реакція. Так як підприємство є режимним, в основному постраждали військовослужбовці, які одними з перших приступили до ліквідації наслідків катастрофи. 5 рівень. Аварія в Уіндскейлі із загорянням графіту Аварія в Уіндскейлі із загорянням графіту (англ. Windscale fire) — велика радіаційна аварія, що сталася 10 жовтня 1957 року на одному з двох реакторів атомного комплексу «Селлафилд», в графстві Камбрія на Північному Заході Англії. В результаті пожежі в графітовому реакторі з повітряним охолодженням для виробництва збройового плутонію стався великий (550-750 ТБк) викид радіоактивних речовин.

Аварія відповідає 5-го рівня за міжнародною шкалою ядерних подій (INES) і є найбільшою в історії ядерної індустрії Великобританії Аварія сталася при виконанні програми планового відпалу графітової кладки. Під час нормальної експлуатації реактора, нейтрони, бомбардирующие графіт, призводять до зміни його кристалічної структури.

Наслідки аварії вивчалися Національною комісією з радіаційного захисту. По зробленій комісією оцінці, серед населення могло статися близько 30 додаткових смертей від захворювання на рак (0,0015% приросту смертності від раку), тобто за час, протягом якого можуть відбутися ці 30 смертей, серед піддалися опроміненню людей за статистикою померло близько 1 млн осіб.



Категория: Новости